Становлення особистості. Погляд на психотерапію
Карл Роджерс, 1961
Чому поради, навіть слушні, так рідко допомагають? Карл Роджерс понад тридцять років допомагав людям і зрозумів, що змінюються вони не тоді, коли їх виправляють, а тоді, коли поруч можна бути собою. Він пояснює, як це працює в будь-яких стосунках: з дітьми, партнером, друзями й самим собою.
Кому підійде
Для всіх, хто втомився вдавати, хоче краще чути близьких і розуміти, чому люди змінюються, коли їх приймають, а не виправляють.
Цікавий парадокс полягає в тому, що, коли я приймаю себе таким, яким я є, я змінююся.
Запитання, яке Роджерс поставив собі заново
Уяви, що близька людина приходить до тебе засмучена. Ти одразу бачиш, у чому її помилка, і починаєш пояснювати, що їй робити. Вона киває, а потім іде такою ж нещасною, як прийшла. Знайомо? Карл Роджерс, чиєю роботою було допомагати людям, починав приблизно так само.
На початку шляху Роджерс, за його власними словами, питав себе: як мені вилікувати цю людину, виправити її, змінити? Пізніше запитання стало іншим: як створити такі стосунки, які ця людина зможе використати для власного зростання? Уся книжка «Становлення особистості» виросла з цього повороту. Роджерс пише її не як учений із кафедри, а від першої особи, як людина, що перевіряла все на собі. Досвід, каже він, для нього — найвищий авторитет, вищий за будь-яку теорію, зокрема його власну. Сама книжка — збірка його статей і доповідей, і в кожній він перевіряє одну думку: людина змінюється не тоді, коли її виправляють, а тоді, коли поруч із нею можна бути собою.
Роджерс був переконаний, що це стосується не тільки кабінету психотерапевта. Він сам переносить свої висновки на батьків і дітей, учителів і учнів, керівників і підлеглих, на сімейне життя. Тому ця книжка — про твоє життя: про те, чому вдавання віддаляє людей, чому прийняття сильніше за критику, чому суперечка заходить у глухий кут і як перестати жити за чужими очікуваннями.
Попереду шість розділів. У них — мати важкого хлопчика, яка заговорила про головне тільки тоді, коли Роджерс здався, просте правило для будь-якої суперечки і думка про те, що добре життя схоже не на пункт призначення, а на дорогу. Почнімо з того, як Роджерс зрозумів, що помилявся.
Знає, де болить, той, кому боляче
Замолоду Роджерс працював у дитячій консультації в місті Рочестер. Якось до нього привели хлопчика з дуже важкою поведінкою. Мати була розумною жінкою, і Роджерсові здавалося, що причина ясна: у ранньому дитинстві вона відкидала сина. Зустріч за зустріччю він м’яко підводив її до цієї думки. Нічого не виходило.
Зрештою Роджерс здався. Він сказав, що вони обоє старалися, але, схоже, у них не вийшло, і, можливо, варто припинити. Мати погодилася, попрощалася й пішла до дверей. А на порозі обернулася й запитала, чи беруть тут на консультації дорослих. Почувши «так», вона сказала, що хотіла б допомоги для себе, повернулася в крісло й почала говорити про свій відчай, про труднощі в шлюбі, про відчуття поразки й розгубленості. Усе, що Роджерс так старанно пояснював їй раніше, до цього не мало стосунку. Справжня робота почалася тільки тоді, і зрештою вона виявилася успішною.
Із цього випадку Роджерс виніс думку, на якій побудовано весь його підхід: знає, де болить, сама людина, а не той, хто її слухає. Свою ідею він сформулював прямо: якщо йому не треба демонструвати власний розум і вченість, краще покластися на клієнта у виборі напрямку. Слово «клієнт» замість «пацієнт» Роджерс вибрав навмисно: людина — не хворий, якого лагодять, а доросла, яка сама шукає дорогу.
Уяви провідника, який веде тебе чужим містом до тієї пам’ятки, яку вибрав він. Він має рацію щодо краси собору, але тобі був потрібен вокзал. Так виглядає будь-яка допомога, яка наперед знає відповідь. Готовий діагноз, навіть правильний, часто виявляється відповіддю не на те запитання.
Помилка, якої ми припускаємося постійно, у тому, що ми плутаємо розуміння з підказкою. Здається, що коли вже ти бачиш причину, її досить назвати. Але людина, якій називають причину раніше, ніж вона готова її побачити, зазвичай захищається. Саме так захищалася мати в Рочестері, і поки Роджерс наполягав, розмова стояла на місці.
Що із цього взяти. Коли хтось ділиться бідою, утримай своє пояснення хоча б кілька хвилин. Запитай, що для нього зараз найважче, і нехай він сам скаже, з чого почати. Можливо, розмова піде зовсім не туди, куди ти плануєш її вести. Це й буде знаком того, що головне почуто.
Про автора
Карл Роджерс (1902–1987), американський психолог, один із засновників гуманістичної психології і творець підходу, у центрі якого стоїть сама людина, а не метод. «Становлення особистості» стало його найвідомішою книжкою.
Усі книги автора: Карл Роджерс
Поняття з книги
- Рочестер
- Емпатія
- К’єркегор
- Фасад
- Клієнт: Так Роджерс називав людину, яка прийшла по допомогу, замість слова «пацієнт»: щоб підкреслити, що це не хворий, а доросла людина, яка сама шукає свій шлях.
- Конгруентність: Термін Роджерса: збіг того, що людина переживає, що вона в собі усвідомлює і що показує іншим. За Роджерсом, це одна з умов стосунків, які допомагають.
- Безумовне позитивне ставлення: Термін Роджерса: прийняття людини цілком, з усіма її почуттями, без умови «я тебе цінуватиму, якщо ти станеш іншим». Це не схвалення кожного вчинку.
- Відкритість досвіду: У Роджерса: готовність помічати й приймати все, що людина переживає, не захищаючись і не відвертаючись від неприємного.
- Людина, що повноцінно функціонує: Образ Роджерса для людини, яка рухається до доброго життя: відкрита досвіду, живе теперішнім і довіряє собі. Опис напрямку, а не ідеал і не діагноз.
Усі поняття
Схожі книги
- За межами розуму. Що ми думаємо і як ми до цього дійшли, Феліпе Фернандес-Арместо
- Сила теперішнього, Екхарт Толле
- Сила позитивного мислення, Норман Вінсент Піл
- Прагматизм. Нова назва для деяких старих способів мислення, Вільям Джеймс
- Трактат про принципи людського знання, Джордж Берклі
- Радикальне прийняття. Любов до себе, що звільнить від страху, сумнівів і тривог, Тара Брах
- Про кохання, Стендаль
- Про війну, Карл фон Клаузевіц
Читати в Livria