Федон
Платон, 360 до н. е.
Увечері Сократ має випити отруту, а він увесь день сперечається з друзями про те, чи переживе душа тіло. Чотири докази, два сильні заперечення і розмова про те, що робити, коли руйнується довід, який здавався надійним. Це книжка про людину, для якої істина важливіша за розраду.
Кому підійде
Для тих, хто хоче побачити, як Сократ сперечався про душу і смерть в останній день свого життя, і навчитися перевіряти власні переконання, не втрачаючи віри в міркування.
Коли задоволення чи біль найсильніші, душа людини вважає предмет цього почуття найяснішим і найправдивішим, але це не так.
Він прийшов до друга, що помирав, і не зміг його жаліти
Дія починається в містечку Фліунт: місцевий мешканець Ехекрат зустрічає Федона, молодого чоловіка, який був із Сократом в афінській в'язниці в його останній день. Ехекрат просить розповісти все по порядку. Платон написав діалог «Федон» у формі цієї розповіді.
Федон починає з почуття, якого сам не може пояснити. Він прийшов до друга, що помирав, і не жалів його. Сократ тримався так безстрашно і говорив так спокійно, що здавався щасливим. Але й звичайної радості від філософської розмови не було. Увесь день друзі то сміялися, то плакали, а Аполлодор, найвразливіший із них, зовсім утратив самовладання.
Уранці із Сократа зняли кайдани. Ксантиппа, його дружина, сиділа поруч із дитиною на руках і, побачивши друзів, закричала, що сьогодні він востаннє говорить із ними. Потім Сократ розтер ногу там, де був ланцюг, і здивувався: задоволення і біль начебто протилежні, але завжди йдуть одне за одним. Якби тут був Езоп, сказав він, то склав би байку про те, як бог не зміг їх помирити і зв'язав головами.
Незабаром друзі спитають, чому він так спокійно чекає на смерть. Сократ пообіцяє захиститися перед ними краще, ніж перед суддями, і зізнається, що має добру надію. Далі він доводитиме, а друзі — сумніватимуться, і Платон не приховує жодного удару по доводах учителя. Попереду чотири докази безсмертя душі, дві тріщини в них і урок про те, що робити, коли руйнується думка, на якій усе трималося.
Філософ усе життя вправляється в умиранні
Сократ починає зі сміливої думки: справжній філософ усе життя прагне смерті, то навіщо журитися, коли вона прийшла? Сіммій сміється: у нього на батьківщині люди скажуть, що філософи й справді хочуть померти і цілком на це заслуговують. Сократ відповідає, що люди мають рацію на словах, але не розуміють, про яку смерть ідеться.
Спершу він домовляється із Сіммієм про те, що таке смерть: це відокремлення душі від тіла. Потім питає, чи допомагає тіло шукати істину. Зір і слух, каже він, свідчать неточно, а решта чуттів ще гірше. Тіло вимагає їжі, хворіє, наповнює людину бажаннями, страхами і порожніми фантазіями. І навіть коли з'являється час подумати, тіло вривається в думку і збиває її.
Звідси висновок Сократа: найкраще ми думаємо, коли найменше залежимо від тіла. Справедливості й краси ніхто не бачив очима, їх можна вловити тільки думкою. Отже, філософ усе життя потроху збирає душу в саму себе, а це і є вправа в умиранні. Було б безглуздо все життя до цього готуватися і злякатися, коли смерть прийшла.
Найгостріше місце стосується мужності. Звичайні люди, зауважує Сократ, мужні зі страху: вони йдуть на смерть, бо бояться ще більшої біди. А стримані з нестриманості: відмовляються від одних задоволень, бо не хочуть утратити інших. Це обмін страху на страх і задоволення на задоволення, як розмін монет. Справжня монета, за Сократом, одна: розуміння. Без нього від мужності й справедливості лишається тільки тінь.
Якщо перенести це на сьогодення, а це вже практичне застосування, яке пропонує Livria, то терпіти ненависну роботу лише зі страху лишитися без грошей — ще не мужність, а розрахунок: один страх переміг інший.
Кебет погоджується майже з усім, але називає спільний страх: а раптом душа, вийшовши з тіла, того самого дня розвіється, як дим? Щоб на це відповісти, потрібні докази, і Сократ береться їх дати.
Про автора
Платон був афінським філософом і учнем Сократа. Він писав свої твори у формі діалогів, і у «Федоні» розповідає про останній день учителя вустами його друга Федона.
Усі книги автора: Платон
Поняття з книги
- Одіссей
- Сократ
- Ідея
- Пенелопа
- Гомер
- Фліунт: Невелике давньогрецьке місто на Пелопоннесі. Там, за сюжетом діалогу, Федон розповідає про смерть Сократа.
- Федон: Молодий друг і учень Сократа, який був із ним у в'язниці в останній день. У діалозі він оповідач, і його ім'я дало діалогу назву.
- Ехекрат: Мешканець Фліунта, який просить Федона розповісти про останній день Сократа. Час від часу він перериває розповідь своїми запитаннями.
- Аполлодор: Друг Сократа, людина дуже вразлива. У діалозі він плаче весь день і наприкінці ридає найголосніше.
- Ксантиппа: Дружина Сократа. Уранці останнього дня вона сидить поруч із ним у в'язниці з дитиною на руках.
- Критон: Старий друг Сократа, афінянин. У діалозі він дбає про практичні справи і закриває Сократові очі після смерті.
- Езоп: Давньогрецький автор байок, коротких повчальних історій, найчастіше про тварин.
- Сіммій: Співрозмовник Сократа з Фів, разом із Кебетом головний сперечальник діалогу. Він висуває заперечення про душу як гармонію тіла.
- Кебет: Співрозмовник Сократа з Фів, друг Сіммія. Сократ називає його людиною, яку важко переконати першим же доводом. Йому належить заперечення про ткача і плащ.
- Ліра: Давньогрецький струнний інструмент, на якому грали, перебираючи або вдаряючи струни.
- Пригадування: У «Федоні» — думка Сократа про те, що, коли ми вчимося, ми згадуємо знання, яке душа мала до народження і забула, народившись. Це вчення Сократа у викладі Платона, а не науковий термін.
- Гармонія: У давніх греків — злагоджене звучання, згода частин. У діалозі це настроювання струн ліри, а в запереченні Сіммія — правильне співвідношення частин тіла.
- Мізологія: Ненависть до міркувань. Слово, яким Сократ у «Федоні» називає ненависть до всіх доводів, народжену розчаруванням у деяких із них.
- Анаксагор: Давньогрецький філософ V століття до нашої ери. Він учив, що все у світі впорядковує розум.
- Тартар: У давньогрецьких міфах — найглибша безодня під землею. У міфі Сократа туди стікаються підземні ріки і потрапляють душі тих, хто скоїв найтяжчі злочини.
- Одинадцять: Колегія з одинадцяти афінських посадовців, яка відала в'язницею і виконанням смертних вироків.
- Асклепій: Давньогрецький бог лікування. Йому приносили жертви на подяку за зцілення.
Усі поняття
Схожі книги
- Сила теперішнього, Екхарт Толле
- Сила позитивного мислення, Норман Вінсент Піл
- Прагматизм. Нова назва для деяких старих способів мислення, Вільям Джеймс
- Трактат про принципи людського знання, Джордж Берклі
- Квантова психологія. Як програмне забезпечення мозку формує вас і ваш світ, Роберт Антон Вілсон
- Радикальне прийняття. Любов до себе, що звільнить від страху, сумнівів і тривог, Тара Брах
- Фізика майбутнього, Мічіо Каку
- Портрет Доріана Ґрея, Оскар Вайлд
Читати в Livria