Риторика
Аристотель, 350 до н. е.
В Афінах кожен громадянин захищав себе в суді сам, перед сотнями співгромадян. Аристотель розібрав, на чому тримається переконання: на характері мовця, на почуттях слухача і на самому доводі. З цієї книжки ти дізнаєшся, як влаштовані сильний довід, гнів і жалість, і чому ясна фраза переконує краще за ошатну.
Кому підійде
Для тих, кому доводиться переконувати: на роботі, у суперечці, перед публікою. І для тих, хто хоче розуміти, чому одним словам люди вірять, а іншим ні.
Безглуздо соромитися того, що не можеш захистити себе тілом, і не соромитися, що не можеш захистити себе словом і розумом.
Завтра тобі говорити перед сотнями співгромадян
Уяви Афіни IV століття до нашої ери. Сусід подав на тебе до суду через борг або клаптик землі. Найняти захисника не можна: за афінським звичаєм кожен говорить за себе сам. Слухатиме тебе не один суддя, а сотні простих громадян, які вислухають обидві сторони і того ж дня проголосують. Для того, хто не вмів говорити, був логограф: за плату він писав за нього промову. Але вивчити її і виголосити однаково доводилося самому.
У цьому місті близько двадцяти років навчався і викладав Аристотель, учень Платона. Платон, його вчитель, дивився на ораторське мистецтво з підозрою: у діалозі «Горгій» риторика постає аморальним ремеслом, негідним серйозного розуму. Аристотель поглянув інакше. Він помітив дивну річ. Людині соромно, якщо вона не може захистити себе тілом, але чомусь не соромно, якщо не може захистити себе словом. Адже розумне мовлення властиве людині більшою мірою, ніж сила рук.
Так з'явилася «Риторика», книжка, з якою сперечається і на яку спирається вся подальша теорія переконання. Хитрих прийомів у ній майже немає. Аристотель питає, чому одним словам люди вірять, а іншим ні, і розкладає відповідь на частини: хто говорить, хто слухає і що саме сказано.
Ти побачиш, на чому тримається довіра до мовця і чому короткий довід сильніший за довгий ланцюжок міркувань. Дізнаєшся, чим промова в суді відрізняється від промови на урочистості. Розберешся, як виникають гнів, спокій, страх і жалість. А наприкінці зрозумієш, чому ясна фраза переконує краще за ошатну. Почнімо з того, що сам Аристотель вважав завданням оратора.
Завдання оратора: побачити все, чим можна переконати
Аристотель починає з визначення, і звучить воно несподівано скромно. Риторика для нього є здатністю знаходити в кожному випадку те, чим тут можна переконати. Не обов'язково переконати, але обов'язково побачити всі можливості. Він порівнює оратора з лікарем. Справа лікаря не в тому, щоб кожного зробити цілком здоровим, а в тому, щоб наблизити хворого до здоров'я, наскільки це можливо. Добре лікувати можна навіть того, хто вже ніколи не одужає повністю.
Навіщо взагалі потрібне таке вміння? Аристотель певен, що правда і справедливість за своєю природою сильніші за свої протилежності. Якщо праве діло все-таки програє, винен той, хто погано його захищав. До того ж деяких слухачів точним знанням не переконаєш: суворий доказ схожий на урок, а в суді й на зібранні уроку не буде. Тому говорити доводиться мовою того, що відомо всім.
Усе, чим переконує сама промова, Аристотель ділить на три частини. Пізніше їх стали називати грецькими словами етос, пафос і логос.
• Характер мовця. Порядним людям ми віримо охочіше і швидше, особливо там, де точного знання немає і думки розходяться. Аристотель називає характер чи не найсильнішим засобом переконання. Але з важливим застереженням: довіру має створити сама промова, а не слава, з якою людина вийшла говорити.
• Настрій слухача. Почуття змінюють судження. Люди, налаштовані доброзичливо, думають про ту саму справу інакше, ніж роздратовані.
• Сам довід. Те, що доведено словами промови або видається доведеним.
Звідки береться довіра? Аристотель пояснює від протилежного, через поганих порадників. Одні помиляються, бо їм бракує здорового глузду. Інші розуміють, як краще, але через лиху вдачу кажуть не те, що думають. Треті розумні й чесні, але не бажають слухачам добра і замовчують найкраще. Отже, у кожній промові слухач шукає здоровий глузд, порядність і добру волю. Добра репутація не зробить цього за тебе: у кожній розмові їх доводиться показувати заново.
Про автора
Аристотель був давньогрецьким філософом IV століття до нашої ери, учнем Платона і вчителем Олександра Македонського. Він заснував в Афінах власну школу, Лікей, і писав про логіку, природу, етику, політику та поезію.
Усі книги автора: Аристотель
Поняття з книги
- Платон
- Сократ
- Риторика
- Етос
- Пафос
- Логос
- Логограф: У Стародавніх Афінах майстер, який за плату писав судові промови. Сторона в суді завчала таку промову і виголошувала її сама.
- Горгій: Знаменитий давньогрецький оратор і вчитель красномовства V століття до нашої ери. Його ім'ям Платон назвав свій діалог про риторику.
- Ентимема: Термін Аристотеля: риторичний умовивід, висновок, який спирається на те, що слухачі й так вважають правильним.
- Дорієй: Давньогрецький атлет з острова Родос, який тричі перемагав на Олімпійських іграх у панкратіоні, суміші боротьби і кулачного бою. Аристотель бере його як приклад у своєму міркуванні.
- Тиран: У Стародавній Греції правитель, який захопив одноосібну владу в обхід законів міста. Слово не завжди означало жорстокість, хоча така влада часто її супроводжувала.
- Діонісій: Правитель, про якого Аристотель говорить як про того, хто просить собі охоронців. Зазвичай у ньому бачать Діонісія Старшого, який став тираном Сиракуз на Сицилії.
- Пісістрат: Афінський політик VI століття до нашої ери. Отримавши від співгромадян охорону, він захопив владу і став тираном Афін.
- Феаген: Тиран міста Мегара у VII столітті до нашої ери.
- Мегара: Давньогрецьке місто між Афінами та Коринфом.
- Дарій: Дарій I, перський цар VI і V століть до нашої ери. За нього перси вперше пішли війною на Грецію.
- Ксеркс: Перський цар, син Дарія. У 480 році до нашої ери він вторгся до Греції.
- Стесихор: Давньогрецький поет VII і VI століть до нашої ери, який жив на Сицилії.
- Гімера: Давньогрецьке місто на північному узбережжі Сицилії.
- Фаларид: Тиран сицилійського міста Акрагант у VI столітті до нашої ери, який увійшов в історію своєю жорстокістю.
- Скіфи: Кочові народи, які в давнину жили в степах на північ від Чорного моря. Греки вважали їх насамперед хоробрими воїнами.
- Філократ: Афінський політик IV століття до нашої ери, який вів переговори про мир із Філіппом Македонським.
- Ергофіл: Афінський воєначальник IV століття до нашої ери, якого судили співгромадяни. Аристотель наводить його справу як приклад того, як ущухає гнів.
- Каллісфен: Афінський воєначальник, якого співгромадяни засудили до смерті. Це не той Каллісфен, родич Аристотеля, який супроводжував Олександра Македонського.
- Амасіс: Єгипетський фараон VI століття до нашої ери. Аристотель наводить про нього переказ, який передає зі словами «кажуть».
- Феодор: Знаменитий трагічний актор IV століття до нашої ери.
- Евріпід: Давньогрецький поет V століття до нашої ери, автор трагедій «Медея» та «Іпполіт».
- Алкідамант: Давньогрецький оратор і вчитель красномовства IV століття до нашої ери, учень Горгія.
- Метафора: Перенесення назви з одного предмета на інший за схожістю, наприклад «весна» в значенні «молодість».
- Перикл: Афінський державний діяч і полководець V століття до нашої ери, уславлений оратор.
- Егіна: Острів у затоці біля берегів Аттики, неподалік від Афін. У V столітті до нашої ери суперничав з Афінами на морі.
- Пірей: Головна гавань Афін.
Усі поняття
Схожі книги
- Спринт. Як розробити й протестувати новий продукт лише за п'ять днів, Джейк Кнапп, Джон Зерацкі, Брейден Ковіц
- Починай з чому, Саймон Сінек
- Команда команд. Нові правила взаємодії у складному світі, Стенлі Маккрістал
- Дякую за суперечку, Джей Гайнрікс
- Мистецтво спокуси, Роберт Грін
- Карта культурних відмінностей. Як люди думають, керують і досягають цілей у міжнародному середовищі, Ерін Меєр
- Багатий тато, бідний тато, Роберт Кійосакі
- Найбагатша людина у Вавилоні, Джордж Клейсон
Читати в Livria