Смерть і її таємниця. До смерті
Каміль Фламмаріон, 1920
Астроном, який зважував сонця, одного разу взявся за найособистіше питання: чи помираємо ми цілком? Каміль Фламмаріон двадцять років збирав листи про передчуття, видіння і сни, що збулися до дрібниць, і перевіряв їх, як спостереження в обсерваторії. Ти дізнаєшся, які історії він вважав доказом існування душі, де сам сумнівався і чому побачити майбутнє не означає втратити свободу.
Кому підійде
Для тих, хто втрачав близьких і хоче зрозуміти, що про смерть можна сказати чесно, і для тих, хто любить загадкові історії, але не готовий вірити на слово.
Незрозумілий факт однаково лишається фактом, а незрозуміле пояснення поясненням не є.
Лист, на який астроном не міг відповісти
У березні 1907 року з іспанського містечка Рейноса надійшов лист. Його написала вдова, у якої щойно помер єдиний син. Він змалку тяжко хворів, тринадцять років терпів болісні муки і все одно намагався бути веселим, щоб не засмучувати рідних. Мати писала, що за тридцять два дні після його смерті не проспала й десяти годин. І благала людину, якої ніколи не бачила: «Ви, астроном і мислитель, який зважує сонця і світи, скажіть мені, чи живуть десь душі? Чи можна мені сподіватися знову побачити сина, чи бачить він мене?»
Лист був адресований Камілю Фламмаріонові, одному з найвідоміших популяризаторів астрономії у Франції. Таких листів він отримував сотні. Священник, міркував він, відповідає на них від імені віри. Науковець не сидить ні в сповідальні, ні на кафедрі проповідника і може сказати тільки те, що знає. Тому він відповів чесно: ми ще шукаємо і не вдаємо, що знайшли. І все ж залишив матері надію колись побачити сина, не обіцяючи того, чого довести не міг.
Ця книжка і є його спроба відповісти по-справжньому. Фламмаріон почав її більш ніж за пів століття до того, а закінчив 1920 року, коли війна забрала мільйони молодих життів і листів від осиротілих батьків стало ще більше. Його план простий, як план астронома. Перш ніж питати, чи переживає душа тіло, треба з'ясувати, чи існує вона окремо від тіла взагалі. І з'ясовувати не гарними фразами, а спостереженнями. Він повторює: «Факти! Факти!»
Одразу важливо сказати чесно: далі йтиметься про переконання Фламмаріона і зібрані ним свідчення, а не про результат, визнаний наукою. Читати цю книжку варто як звіт упертого дослідника, який сам вимагає перевірки. Ти побачиш, як він сперечається з матеріалістами, які історії про передчуття і віщі сни перевіряв і що думав про свободу, якщо майбутнє можна побачити заздалегідь. Почнімо з питання, яке він поставив першим: що таке думка?
Мозок пригадує, але, можливо, не зберігає
Еміль Літтре, автор знаменитого словника французької мови, був переконаний матеріаліст. Він міркував так: ми ніколи не зустрічали важкості без важкого тіла, тепла без теплого тіла, електрики без наелектризованого тіла. Отже, й думки не буває без мислячої речовини: думка є лише властивістю нервової тканини.
Фламмаріон знав Літтре особисто і поважав його. Але в цьому міркуванні він побачив хибне коло, сховане в слові «властивість». Важкість і тепло безособові й сліпі, а воля навіть маленької дитини особиста й усвідомлює себе. Ставлячи їх в один ряд, ми заздалегідь приймаємо те, що якраз треба довести. Це те саме, писав він, що стверджувати, ніби сіль може виробляти цукор.
Далі він спирається на думку, яку висловив філософ Анрі Бергсон. Прийнято вважати, що спогади лежать у мозку, як знімки на фотопластинці. Але є хвороба, що називається «афазія»: після ураження мозку людина втрачає слова. І буває, що сильне хвилювання раптом повертає слово, яке здавалося назавжди втраченим. А коли хвороба наростає, слова зникають в одному й тому самому порядку: спершу власні назви, потім загальні, далі прикметники і наостанок дієслова, хоч би де почалося ураження. Ніби хвороба знає граматику. Висновок, який робить Бергсон і поділяє Фламмаріон: мозок, схоже, слугує тому, щоб пригадати, а не тому, щоб зберігати.
Найзворушливіший приклад Фламмаріон бере в скептика, математика Анрі Пуанкаре. Його колега, професор Потьє, дванадцять років був прикутий до ліжка, і наприкінці від нього, за словами Пуанкаре, було видно тільки двоє очей. За кілька тижнів до смерті він попросив книжки з математики, щоб узятися за нову для себе тему. Пуанкаре написав, що до останнього дня Потьє показував: думка сильніша за смерть.
Є і дослід, який Фламмаріон пропонує зробити самому. Сядь, поклади руки на коліна і правою рукою піднімай по одному пальці лівої: вони падають самі. А тепер захоти, щоб палець лишився в повітрі, і він лишиться. Для Фламмаріона це найпростіший приклад того, як ідея діє на матерію. Мозок бере участь, але причина не в його коливаннях: мозок, повторює він, слугує інструментом думки, а не її автором.
Слабке місце він бачить сам: зазвичай думка слабшає разом із мозком, і відповідь «слабшає інструмент, а не дух» лишається аргументом, а не доказом. Тому він іде далі, до випадків, які, на його думку, фізіологія пояснити вже не може.
Про автора
Каміль Фламмаріон був французьким астрономом, засновником обсерваторії в Жювізі та Астрономічного товариства Франції, одним із найчитаніших популяризаторів науки свого часу. Книжку про смерть він писав понад пів століття й опублікував 1920 року, за п'ять років до своєї смерті.
Усі книги автора: Каміль Фламмаріон
Поняття з книги
- Медіум
- афазія
- аневризма
- детермінізм
- самонавіювання
- Рейноса: Невелике місто на півночі Іспанії, у провінції Сантандер. Звідти 1907 року Фламмаріонові написала мати, яка втратила сина.
- матеріаліст: Прихильник матеріалізму, погляду, за яким усе у світі, зокрема думка, зводиться до речовини та її властивостей. Фламмаріон із цим поглядом сперечається.
- Літтре: Еміль Літтре, французький учений XIX століття, автор знаменитого словника французької мови, послідовник позитивізму і переконаний матеріаліст. Фламмаріон знав його особисто.
- Бергсон: Анрі Бергсон, французький філософ початку XX століття. Фламмаріон наводить його міркування про те, що пам'ять не зберігається в мозку, як знімки на пластинці.
- Пуанкаре: Анрі Пуанкаре, великий французький математик зламу XIX і XX століть. Фламмаріон називає його скептиком і наводить його розповідь про останні роки професора Потьє.
- Потьє: Професор Політехнічної школи в Парижі, колега Пуанкаре. Дванадцять років був прикутий до ліжка і до кінця продовжував займатися наукою.
- Дюран: Дюран де Гро, французький лікар і філософ XIX століття, друг Фламмаріона. Йому належить думка, що навіть найочевидніше свідчення чуттів треба перевіряти, як у прикладі з рухом сонця.
- Констан: Ернест Констан, французький політик, 1889 року міністр внутрішніх справ. Разом із дружиною розповів Фламмаріонові історію про книжку з динамітом.
- Арбусов: Поміщик і земський начальник із Псковської губернії, який 1899 року написав Фламмаріонові про передчуття і видіння в день смерті матері. Ім'я подано так, як його записано у французькому тексті.
- сублімінальне: Те, що лежить нижче порогу свідомості: враження і процеси, яких людина не помічає. Слово було в ужитку в дослідників психіки того часу.
- Ейлсбері: Англієць, який 1882 року описав, як у тринадцять років тонув біля острова Балі й кликав матір, а вона в Англії почула його поклик.
- телепатія: Гадана передача думок і почуттів на відстані без допомоги органів чуттів. Наукою не визнана; для Фламмаріона це один із головних доказів існування душі.
- ясновидець: Людина, яка, як вважалося, здатна бачити приховане чи далеке без допомоги очей. Фламмаріон називав це зором духу.
- магнетизери: Послідовники Месмера, які занурювали людей в особливий сон пасами рук і навіюванням. Пізніше це стали називати гіпнозом.
- Алексіс: Алексіс Дідьє, знаменитий паризький ясновидець 1840-х років. Його досліди в магнетичному сні описували лікарі, письменники і фокусник Робер-Уден.
- Робер-Уден: Жан Ежен Робер-Уден, найвідоміший французький фокусник XIX століття, якого називають батьком сучасного сценічного ілюзіонізму.
- Дюбуа: Службовець паризького ломбарду, який 1849 року зник із великою сумою. За розповіддю управителя, його знайшли завдяки підказкам Алексіса.
- Фрапар: Французький лікар першої половини XIX століття, палкий захисник магнетизму, що сперечався з офіційною медициною.
- Буйо: Жан-Батіст Буйо, професор медичного факультету в Парижі, відомий лікар XIX століття і рішучий противник магнетизму.
- Галле: Ліонський студент-медик, згодом лікар, який 27 червня 1894 року записав ім'я майбутнього президента і число голосів до виборів.
- Варе: Товариш Галле з навчання, згодом лікар в Ансі. Один із трьох свідків, які підтвердили його передбачення.
- Казимир-Пер'є: Жан Казимир-Пер'є, французький політик, 27 червня 1894 року обраний президентом Республіки.
- Желей: Гюстав Желей, французький лікар і дослідник психіки, колега Фламмаріона з Метапсихічного інституту. Він опублікував історію Галле.
- Сорель: Французький офіцер, який 1919 року надіслав Фламмаріонові розповідь про сон 1911 року, що збувся 1918-го, з підписами двох свідків.
- дежавю: Відчуття, що те, що відбувається зараз, уже колись було. Психологи пояснюють його збоєм пам'яті; Фламмаріон вважав такі пояснення недоведеними.
- Тучков: Російський генерал, який загинув у Бородінській битві 1812 року. Історія про віщий сон його дружини дійшла до Фламмаріона через записки мандрівника-квакера.
- спіритизму: Спіритизм — учення і практика спілкування з духами померлих, наприклад через стіл, що відповідає стукотом. Був дуже популярний у XIX і на початку XX століття.
- Кюнцлер: Віра Кюнцлер, дівчина з Неаполя, яка 1917 року написала Фламмаріонові про передбачення, що збулося в її родині. Її мати підписала лист як свідок.
- фаталізм: Переконання, що все заздалегідь визначено і людина нічого не може змінити, тож лишається тільки чекати.
- Льєбо: Амбруаз Льєбо, лікар із Нансі, один із засновників лікування навіюванням і гіпнозом у XIX столітті.
Усі поняття
Схожі книги
Читати в Livria