Походження людини і статевий добір
Чарлз Дарвін, 1871
Звідки в людини марні м'язи вуха, совість і почуття краси? Чарлз Дарвін зібрав докази того, що людина походить від давнього тваринного предка за тими самими законами, що й усе живе. Ти дізнаєшся, що спільного в нашого розуму з розумом мавпи і собаки, як із суспільних інстинктів виростає совість і навіщо птахові розкішне пір'я, яке заважає йому жити. І побачиш, де сам Дарвін помилявся.
Кому підійде
Для тих, хто хоче зрозуміти, звідки ми взялися і чому в нас так багато спільного з тваринами, від будови вуха до совісті.
Невігластво набагато частіше породжує самовпевненість, ніж знання: саме ті, хто знає мало, а не ті, хто знає багато, так упевнено заявляють, що та чи інша задача ніколи не буде розв'язана наукою.
Нотатки, які не хотіли друкувати
Багато років Чарлз Дарвін збирав нотатки про походження людини і твердо вирішив їх не публікувати. Він вважав, що лише посилить упередження проти своїх поглядів. У «Походженні видів» він дозволив собі одну фразу: ця праця проллє світло на походження людини та її історію.
Потім багато що змінилося. Один відомий натураліст сказав із трибуни в Женеві, що в Європі вже ніхто не наважується захищати окреме створення кожного виду. Більшість молодих учених прийняли еволюцію. І Дарвін зібрав свої нотатки в книжку, щоб перевірити, чи пасують його висновки до одного-єдиного виду, до нас самих.
Він поставив три питання. Чи походить людина, як будь-яка інша істота, від якоїсь ранішої форми? Як саме це сталося? І чого варті відмінності між так званими расами? Багато хто запевняв, що відповіді не знайти ніколи. Дарвін заперечував, що так упевнено говорять зазвичай ті, хто знає мало.
Попереду на нас чекають гострий куточок на людському вусі, мавпи, які не можуть утриматися і зазирають у мішок зі змією, ластівка, що покинула пташенят, і фазан із пір'ям, розписаним, як картина. Головна думка книжки про нашу спорідненість з усім живим витримала перевірку часом. Але в книжці є й погляди її доби на народи і на жінок, від яких наука давно відмовилася. Ховати їх ми не будемо, видавати за правду теж: де Дарвін помилявся, скажемо прямо.
Гострий куточок вуха
Скульптор Томас Вулнер ліпив фігуру Пака і зробив йому гострі вуха. Це змусило його роздивитися вуха різних мавп, а потім уважніше, ніж раніше, вуха людей. І він помітив у багатьох чоловіків і жінок маленький тупий виступ на загнутому всередину краї вушної раковини. Він є вже від народження, іноді лише на одному вусі. Такий самий Дарвін знайшов у павукоподібної мавпи в Лондонському зоопарку, а колега бачив його в шимпанзе. На думку Дарвіна, це залишок кінчика колись стоячого і гострого вуха.
Такий орган Дарвін називає так: рудимент. Він є, але майже або зовсім не працює. Багато тварин рухають вухами, а в людини від цього залишилося кілька м'язів, якими керують лише деякі. Дарвінові розповіли про французьку родину, де голова родини в юності скидав із голови кілька важких книжок одним рухом шкіри голови і вигравав на цьому парі. Те саме вміння мали його батько, дядько, дід і троє дітей. А далекий родич із гілки, що відокремилася вісім поколінь тому, на прохання відразу показав той самий фокус.
Список довгий. Сліпа кишка в коали більш ніж утричі довша за все тіло, а в людини вона коротка, і від її вкороченої частини залишився червоподібний відросток: марний, а часом навіть смертельний, якщо в нього потрапляє тверде насіння. А в раннього зародка куприк вільно стирчить, як хвіст. А ембріон людини на ранній стадії важко відрізнити від ембріона собаки.
Дарвін ставить просте питання: навіщо все це, якщо людину створено окремо? Тоді рудименти були б, за його словами, пасткою, розставленою для нашого розуму. Якщо ж у нас були тваринні предки, марне в тілі відразу стає зрозумілим: це залишки органів, які працювали в них.
Далі Livria пропонує, як це застосувати. Проведи пальцем по краю свого вуха згори вниз. Якщо намацаєш маленький горбочок, ти тримаєш у руці свідка, на якого посилався Дарвін.
Про автора
Чарлз Дарвін (1809–1882), англійський натураліст, творець теорії еволюції шляхом природного добору. «Походження людини» вийшло 1871 року, через дванадцять років після «Походження видів», а 1874 року Дарвін випустив друге, виправлене видання.
Усі книги автора: Чарлз Дарвін
Поняття з книги
- Бігль
- природний добір
- статевий добір
- Мюллер
- аргус
- рудимент: Орган, який є в тілі, але майже або зовсім не працює. Наприклад, м'язи, якими більшість людей не може поворухнути вухом.
- ембріон: Зародок на ранній стадії розвитку, ще всередині яйця або в утробі матері.
- куприк: Кілька зрослих хребців у самому низу хребта людини. Дарвін бачив у ньому залишок хвоста.
- Вулнер: Томас Вулнер (1825–1892), англійський скульптор і поет. Розповів Дарвінові про маленький виступ на краю людського вуха.
- Брем: Альфред Брем (1829–1884), німецький зоолог і мандрівник, автор багатотомного «Життя тварин». Дарвін часто посилається на його спостереження за мавпами.
- ретривер: Мисливський собака, якого вчать приносити підстрелену дичину цілою й неушкодженою.
- Гумбольдт: Александер фон Гумбольдт (1769–1859), німецький природознавець і мандрівник, дослідник Південної Америки.
- альтанник: Австралійський птах. Самці будують на землі курені з гілочок і прикрашають їх яскравими предметами, щоб привабити самицю.
- батока: Народ на півдні Африки, про який писав мандрівник Девід Лівінгстон.
- Мунго Парк: Мунго Парк (1771–1806), шотландський мандрівник, дослідник Західної Африки і річки Нігер.
- калмики: Монгольський за походженням народ, що кочував у степах біля Волги і Каспійського моря.
Усі поняття
Схожі книги
- Машина творення. Наша епоха синтетичного життя та геномної інженерії, Емі Вебб, Ендрю Гессель
- На гачку. Як створювати продукти, що формують звички, Нір Еяль
- Дилема інноватора, Клейтон Крістенсен
- Ощадливий стартап, Ерік Ріс
- Життя 3.0, Макс Тегмарк
- Походження видів шляхом природного добору, Чарлз Дарвін
- Дизайн твого життя, Білл Бернетт, Дейв Еванс
- Помри з нулем, Білл Перкінс
Читати в Livria