Дурні фортуни, або Азартні ігри та гравці
Джон Філіп Квінн, 1890
Чому здається, що саме зараз пощастить? Джон Квінн двадцять п'ять років тримав гральні столи, крутив підлаштовані колеса на ярмарках і роздавав крапльовані карти, а потім потрапив до в'язниці й написав зізнання. Він показує гру з того боку столу: де схований відсоток закладу, хто виграє в тебе на очах і чому перша удача небезпечніша за програш.
Кому підійде
Для тих, хто купує лотерейні квитки, грає з друзями на дрібні гроші або чує від знайомого про безпрограшну справу, і для всіх, кому цікаво, як улаштована гра, у якій програєш ще до першої ставки.
Краще, набагато краще було б для людини, що входить до гральні, щоб її перша ставка програла.
Хлопчик, який був певен, що бачить руки шулера
Близько 1860 року чотирнадцятирічний хлопчак із Міссурі потай забрав у батька коня, продав його в Канзасі і пішов до вуличного гравця в три карти. Він довго дивився, як той розкладає карти, аж поки не вирішив, що бачить кожен його рух. Тоді він поставив усе, що виручив за коня, і все програв. Грошей на дорогу додому довелося просити в батька.
Цим хлопчаком був Джон Філіп Квінн, автор книжки. Наступні двадцять п'ять років він прожив грою: тримав фараон і рулетку, крутив на ярмарках підлаштовані колеса, роздавав крапльовані карти й отримував відсоток за кожного приведеного простака. 1887 року його засудили в Індіані за шахрайство, якого він, за його словами і за листом його адвоката, не вчиняв, а через рік помилували. У в'язниці він вирішив порвати з грою і розповісти все, що знав.
Книжка вийшла в Чикаго 1890 року. Вона величезна: історія ігор від Індії до Лондона, розбір шулерських прийомів, звіти про кубла двох десятків американських міст. Але тримається вона на одній думці з передмови. Гральні доми живуть із новачків, і якщо показати людині, що перед нею не шанс виграти, а неминучий програш, вона не ставитиме. Так Квінн сподівався бодай почасти спокутувати минуле.
Далі — шість розділів про те, як це влаштовано. Відсоток, захований навіть у чесній грі. Чужий виграш, який розігрують спеціально для тебе. Подвоєння ставок, схоже на надійну систему. Перша удача, яка небезпечніша за програш. Гачок безпрограшної справи. І причина, через яку рішення кинути так легко руйнується. Це погляд людини, яка багато років стояла по той бік столу.
Заклад виграє, навіть коли грає чесно
1872 року паризький фабрикант бронзи вперше потрапив до грального клубу. Сам він не грав і від нудьги стежив за круп'є. Той щодесять хвилин скидав кілька фішок у щілину на столі, яка називалася каньотт: це була частка закладу. За годину туди пішло двадцять дев'ять луїдорів. Фабрикант домігся дозволу префектури і відкрив свій клуб. Першого вечора каньотт принесла дванадцять тисяч франків, за перший рік його частка становила триста тисяч.
А далі, як він сам зізнався, йому довелося грати, щоб підтримувати гру, і удача весь час була проти нього. За чотири роки він програв майже мільйон франків, продав свою частку і став службовцем у такому самому клубі. Платню в кілька гіней він програвав того ж вечора, коли її отримував.
Він знав секрет краще за всіх: гроші приносить не удача, а щілина в столі. Квінн показує, що ця щілина є в будь-якій грі проти банку. У Монте-Карло, пише Квінн, на рулетці тридцять сім номерів, включно із зеро, а ставка на один номер приносить тридцять п'ять до одного. Порахуймо самі (у Квінна цього розрахунку немає): якщо поставити по монеті на кожен номер, монета, що виграла, повернеться разом із тридцятьма п'ятьма, тобто прийде тридцять шість монет із тридцяти семи, а одна залишиться банку. Це не обман, це будова гри. У покерних клубах господар бере фішку з кожної великої роздачі і кидає її в дірку посеред столу. За Квінном, усі фішки гравця рано чи пізно підуть туди — це лише питання часу: вексель зі складними відсотками забирає гроші так само неминуче.
Це схоже на кран, з якого весь час капає. За одну роздачу непомітно, за вечір набігає відро. Помилка в тому, щоб дивитися на окрему ставку, де шанси майже рівні, а не на весь вечір, де банк завжди має свою частку.
Висновок Квінна жорсткий: не сідати взагалі. Для звичайного життя з нього випливає простіше правило. Перед будь-якою грою спитай, хто бере свою частку і з чого. Якщо в грі є банк, господар чи відсоток, на довгій дистанції платиш йому ти, скільки б виграшів не було дорогою.
Про автора
Джон Філіп Квінн народився 1846 року в Міссурі і чверть століття жив з азартної гри та шулерства. Після в'язниці й помилування він читав лекції проти гри і 1890 року випустив цю книжку.
Усі книги автора: Джон Філіп Квінн
Поняття з книги
- Джонсон
- Вексель
- Мозес
- три карти: Вулична гра, вона ж монте: шулер показує три карти, швидко розкладає їх сорочкою догори і пропонує вгадати потрібну. Спритність рук робить виграш майже неможливим.
- фараон: Карткова гра проти банку, найпопулярніша в гральних домах США XIX століття (англ. faro). Банкомет виймає карти зі скриньки, гравці ставлять на їхній номінал.
- крапльовані: Крапльовані карти позначені на сорочці ледь помітними знаками, за якими шулер упізнає карту, не бачачи її лицьового боку.
- каньотт: У французьких гральних клубах щілина в столі, куди круп'є скидав частку закладу з кожної гри (франц. cagnotte).
- круп'є: Службовець гральні, який веде гру за столом: приймає ставки, виплачує виграші і забирає програші.
- зеро: Нульове поле рулетки. Коли кулька падає на зеро, більшість ставок забирає банк, і в цьому його постійна перевага.
- кепер: Так Квінн називає підставного гравця, спільника господаря гри (англ. capper). Він виграє на очах у натовпу, щоб повернути йому довіру.
- жучок: Розмовна назва підказувача на перегонах, який за частку продає гравцям нібито надійні поради. У Квінна такі люди працюють на букмекера.
- хазард: Давня гра в кості, де гравці робили ставки на числа, що випали. Була головною грою лондонських кублів XVIII–XIX століть.
- руж-е-нуар: Карткова гра проти банку, у якій ставлять на червоне або на чорне (франц. rouge et noir). Квінн описує її американську версію з валетами.
- полісі: Гра на номери під час щоденних розіграшів лотереї в США XIX століття (англ. policy). Гравець купував комбінацію чисел за дрібні гроші.
- Гулдіч: Лондонська каретна фірма Houlditch, чий комівояжер програв у гральних домах гроші господарів. Його лист Квінн наводить у книжці.
- Лоулер: Джон Лоулер, гравець і зазивала із Сент-Луїса, згодом співвласник гральних домів у Чикаго. Квінн розповідає його історію як приклад грошей, які не затримуються в гравця.
- фул: Фул-хаус, комбінація в покері: три карти одного номіналу і дві іншого.
- каре: Комбінація в покері з чотирьох карт одного номіналу. Вона старша за фул-хаус.
- Браммел: Джордж Браммел, знаменитий лондонський денді початку XIX століття. Програв усі гроші, заліз у борги до лихварів і втік до Франції.
- Міллс: Пембертон Міллс, член лондонського клубу. Він запропонував Браммелові парі, щоб утримати його від гри.
- Обрі: Майор Обрі, англійський гравець давніх часів. За словами Квінна, тричі вигравав і програвав статки, але заздалегідь забезпечив собі дохід, до якого гра не могла дістатися.
- Пітт: Вільям Пітт Молодший, прем'єр-міністр Великої Британії наприкінці XVIII століття. Замолоду грав у лондонських клубах, а потім покинув азартні ігри.
Усі поняття
Схожі книги
- Багатий тато, бідний тато, Роберт Кійосакі
- Найбагатша людина у Вавилоні, Джордж Клейсон
- Наука стати багатим, Воллес Ваттлз
- Думай як мільйонер, Т. Гарв Екер
- Психологія фондового ринку, Дж. К. Селден
- Найрозумніші хлопці в кімнаті, Бетані Маклін, Пітер Елкінд
- Піти вчасно. Сила вміння кидати, Енні Дюк
- Радикальне прийняття. Любов до себе, що звільнить від страху, сумнівів і тривог, Тара Брах
Читати в Livria
